Новини

Норми внесення вапна для розкислення грунту

За традиційною технологією меліорації кислих грунтів, яка мала місце впродовж 60-80-х років минулого сторіччя, на слабокислих грунтах вносять 3-4 т вапна на 1 Га (з розрахунку на СаСО3,  за гідролітичною кислотністю), на середньокислих  – 5-6 т/га і сильнокислих – 7-9 т/га врозкид по поверхні грунту з подальшим його заорюванням. Вапняні добрива рекомендовано вносити під культури, які найбільш чутливі до внесення меліоранту (цукровий бур’як, люцерна, конюшина, ячмінь, озима пшениця тощо).  Однак традиційна технологія хімічної меліорації кислих грунтів, яка проводиться ізольовано від цілісної системи відтворення їх родючості, призводить до неефективного використання дефіцитних і дорогих удобрювальних засобів, тобто вона є енерговитратною і нерентабельною. Тому на теперішній час і перспективний періоди агровиробництва ця технологія не може задовольнити землекористувачів. Серед багатьох існуючих технологій окультурення кислих грунтів в останні роки широкого розповсюдження набула технологія компенсаційної (підтримувальної) меліорації. Вона передбачає збагачення грунтів кальцієм як елементом живлення та антагоністом гідрогенних іонів. У порівнянні з традиційною технологією, дози вапна зменшують у 3-4 рази. Завдяки цьому вторинного підкислення грунту не відбувається. За цією технологією вносять не 3-5 тон вапна на 1 Га, як цього вимагає традиційна технологія, а лише 1,0-1,5 тони один раз в 4-5 років. Застосування технології підтримувального вапнування дозволяє тривалий час зберігати слабокислу і близьку до неї реакцію грунтового середовища. За таких умов досягається значана економія коштв. Тобто, технологія підтримувальної меліорації передбачає внесення вапняних матеріалів у дозах, розрахованих саме на стабілізацію кислотно-лужної рівноваги грунтів у межах допустимих рівнів. Цю технологію доцільно застосовувати як з метою запобігання вторинного підкислення  грунтів і заощадження коштів, так і для нейтралізації підкислюючої дії на грунт мінеральних добрив. Підтримувальні заходи найкраще застосовувати на слабокислих і вторинно підкислених грунтах.

Drip-Fert – підживлення цибулі порей (дослідження 2014-2016 рр.)

Кандидатом сільськогосподарських наук Уманського національного університету садівництва Слободяник Г.Я. проведено дослідження особливостей формування врожаю цибулі порей залежно від умов мінерального живлення.

Облік біометричних параметрів досліджуваних рослин цибулі порей, 2016 р.

Польові дослідження виконували впродовж 2014–2016 рр. на дослідному полі, що входить до структури НВВ Уманського НУС. Польовий дослід  передбачав такі градації факторів: А (сорти цибулі порей)   Голіас (контроль) і Колумбус; фактор В (кореневе підживлення комплексними мінеральними добривами марки DripFert) забезпечуючи внесення: N40Р10К10, N13Р40К13, N10Р10К40 і без підживлень (контроль). Добрива вносили одночасно з поливами у другій декаді червня і липня. Польові дослідження і статистичну обробку проводили згідно загальноприйнятої методики.

Сорти цибулі порей істотно різнилися за біометричними параметрами залежно від фону мінерального живлення. Відмічено закономірність формування вищих рослин за підживлення N10Р10К40 – 91 см (Голіас) і 99 см (Колумбус), що відповідає приросту порівняно з контролем  на 16–24 см. На фоні підживлення N13Р40К13 і N40Р10К10 висота рослин була істотно більша від варіантів порівняння  – на 8–13 см.

Одержані впродовж 2014-2016 рр. дані свідчать, що найсприятливіші умови для росту і розвитку рослин порею складались на фоні внесення калійного добрива. Площа листків у рослин обох сортів за підживлення N10Р10К40 у середньому становила 937–1141 см2, що істотно – на 47% і 30% більше порівняно з контролем без удобрення.  Проте, найбільшу площу листків сорт Колумбус формував за внесення N13Р40К13 – 1126 см2. Підживлення сорту Голіас фосфорним добривом сприяє збільшенню площі листків на 110 см2 (або на 15%). Внесення N40Р10К10 також забезпечує істотно більшу площу листків, яка становила 807–934 см2/рослину, тоді як без підживлень вона була лише 723–776 см2, або істотно – на 84–159 см2 менше.

Незалежно від сорту формуванню найвищого рівня врожаю цибулі порей у середньому за роки досліджень сприяло підживлення N10Р10К40 – 25,1 т/га і 40,7 т/га для сортів Голіас і Колумбус відповідно. Такі умови мінерального живлення забезпечують істотний приріст урожаю на рівні 5,9–19,5 т/га сорту Голіас і 13,3–25,6 т/га сорту Колумбус.

Підживлення фосфорним добривом для обох сортів також забезпечує істотне збільшення врожайності до рівня 17,4–35,9 т/га (Голіас) і 31,1–40,8 т/га (Колумбус), що у середньому на 75 % та 73 % більше, порівняно з варіантами без удобрення. На ділянках, де вирощували сорт Колумбус середній приріст урожаю на фоні удобрення N10Р10К40 становив 19,8 т/га, N13Р40К13 – 15,2 т/га і N40Р10К10 – 11,2 т/га. Підживлення сорту Голіас фосфорним і калійним добривами забезпечувало збільшення рівня цього показника на 10,6 т/га і 10,9 т/га відповідно.

Підживлення (В)Сорт (А) Голіас (контроль)Сорт (А) Колумбус
Середня за 3 роки± до контролюСередня за 3 роки± до контролю
Без підживлень – контроль 14,2 -20,9 6,7
N40Р10К10 23,4 9,2 32,1 17,9
N13Р40К13 24,8 10,6 36,121,9
N10Р10К40 25,110,940,726,5

Найменший у межах похибки приріст урожаю одержали на фоні внесення азотного добрива. У середньому за три роки врожайність сорту Голіас за таких умов мінерального живлення становила 23,4 т/га, що більше контролю на 9,2 т/га.  Дещо вищою була продуктивність на фоні внесення N40Р10К10 у сорту Колумбус – 32,1 т/га, або на 17,9 т/га більше.

Товарний порей сорту Голіас, варіант підживлення Р40

Урожайність цибулі порей значно залежала і від погодних умов року досліджень. Так, найвищі біометричні параметри і продуктивність відмічено за більшої суми опадів упродовж періоду вегетації культури в 2015 і 2014 рр. Зокрема, у сорту Колумбус на фоні внесення калійного і фосфорного добрива – 40,8–43,2 т/га. Найбільший урожай сорту Голіас було одержано у 2014 р. – 35,9 т/га  за умови внесення N13Р40К13. Проте, за різних погодних умов  для обох сортів підтверджується позитивний вплив на формування врожаю внесення мінеральних добрив.

Висновок. Незважаючи на середню і високу забезпеченість ґрунту фосфором і калієм кореневе підживлення цибулі порей комплексними мінеральними добривами марки DripFert сприяє формуванню більш продуктивних рослин. Вищу ефективність та врожайність одержано за  внесення добрива з умістом  N10Р10К40 та вирощування сорту Колумбус – 40,7 т/га.

Вапнування кислих грунтів

Сталий розвиток агропромислового виробництва сільськогосподарської продукції на кислих грунтах можливий тільки за умов постійного відтворення родючості грунтів. Починаючи з 1990 року, обсяги вапнування кислих грунтів, що проводилося за рахунок держбюджету, різко впали. Якщо наприкінці вісімдесятих років в Україні вносили вапно на площі біля 1,5 млн. га, то, починаючи з 2000 року, площі вапнування різко скоротилися і не перевищують 50 тис. га. Середня доза внесення вапна підвищилась з 5,1 т/га до 6-7 т/га. Останнє свідчить про те, що на практиці переважно вапнують сильно кислі грунти з метою недопущення їх кислотної деградації.

В останні роки спостерігається деяка тенденція до збільшення обсягів внесення вапнякових меліорантів на кислих грунтах. Окрім цього, за дослідженнями Національного наукового центру «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» термодинаміки грунтових процесів показують, що суцільне і надмірне вапнування кислих грунтів нерідко призводить до розвитку небезпечних явищ у сучасному грунтоутворенні, які суттєво можуть погіршити екологічний стан не тільки грунтового, але й навколишнього середовища.

До екологічно небезпечних явищ, що мають місце на кислих грунтах за умов їх перевапнування, відносять:
– Спалах процесів розкладу та мінералізації органічної речовини кислих грунтів під впливом вапнування, нейтралізація грунтового середовища, що призводить до надмірного накопичення у грунтовому розчинні нітратного азоту;
– Інтенсифікація процесів вимивання нітратів, кальцію та водорозчинної органіки в підгрунтові води, емісія діоксиду вуглецю і газообмінних сполук азоту з грунту в аеротон, тобто посилення процесів евтрофікації та забруднення поверхневих вод, атмосферного повітря;
– Перевапнування малобуферних грунтів, у процесі якого відбувається надто різке зрушення кислотно-основної рівноваги і грунти трансформуються з грунтів з кислою реакцією до грунтів з лужною, що є агроекологічно несприятливим явищем для вирощування сільськогосподарських культур (люпину, жита, льону, картоплі тощо). Стійкість до хвороб названих культур у цих умовах істотно падає. Післядія явища перевапнування кислих грунтв може тривати 2-3 і більше років;
– Перевапнування нерідко є причиною виникнення дефіциту для рослин ряду мікроелементів (міді, цинку, кобальту і ін.) через їх трансформацію в малодоступні для рослин форми та антагоністичні взаємовпливи.

У цілому нормоване вапнування кислих грунтів позитивно впливає на їх агроеклогічний стан, незважаючи на можливі негативні явища, які нами відмічено вище. Позитивна дія вапна полягає у:
– Нейтралізації грунтової кислотності й зміщенні поглинутого іону гідрогену на іон кальцію вапняного меліоранту;
– Поліпшенні азотного режиму грунтів через активізацію діяльності корисних мікроорганізмів, особливо азотофіксуючих і нітрифікуючих бактерій;
– Запобіганні виникненню мікробного токсикозу при застосуванні мінеральних добрив;
– Покращенні умов життєдіяльності дощових черв’яків, які сприяють аерації, фільтрації й утворенню водостійких агрегатів;
– Перешкодженні надходженню в рослини важких металів і радіонуклідів;
– Стимуляції розвитку корисних мікроорганізмів, які мають важливе агрономічне значення;
– Сприянні процесам знешкодження залишків біоцидів (пестицидів, гербіцидів, фунгіцидів тощо);
– Зниженні ушкодження рослин хворобами та шкідниками;
– Підвищенні ефективності внесених добрив та якості отриманої продукції.

Внесене у грунт вапно діє і як поживна речовина, оскільки в ньому міститься кальцій, четвертий за значенням із десяти найважливіших макроелементів у живленні рослин.

Формування кислого середовища грунту. Вторинне підкислення

Кисле грунтове середовище формується під впливом елювіальних, глейових, підзолистих, глейових, глеє-елювіальних та інших елементарних процесів грунтоувторення. Значна частина грунтів успадкувала свою кислу реакцію від материнської породи. В умовах промивного і застійно-промивного водного режимів із грунту вимиваються лужні та лужноземельні катіони, присутність яких надає середовищу грунту нейтральної та лужної реакції. Інтенсивний розвиток грунтоутворення за елювіально-ілювіальним типом призводить до формування грунтів з кислою реакцією грунтового розчину навіть на карбонатних породах (наприклад, сірі лісові та опідзолені грунти на карбонатних лесах, дернові опідзолені на крейдяно-маргенальних відкладах тощо). У цьому випадку кальцій, як один з найефективніших регуляторів кислотно-лужної рівноваги грунту, є спорідненим з колоїдним комплексом грунту і швидко включається в процес грунтоутворення, нейтралізуючи кисле середовище грунту. Інша справа з грунтами, для яких кальцій є «чужорідним» елементом (буроземи кислі, дерново-підзолисті й буроземно-підзолисті грунти). Він погано включається в органо-мінеральний колоїдний комплекс грунту, утворює бікарбонати і швидко вимивається з грунтового середовища, посилаючи водночас емісію діоксиду вуглецю з грунту в аеротоп.

Природна кислотність грунтів формуються в процесі трансформації органічних речовин грунту. При низькому вмісті в рослинному опаді лужноземельних металів та білкових сполук, особливо в анаеробному середовищі, процес бродіння завершується утворенням різноманітних органічних кислот, що сильно підкислюють грунт, особливо якщо в ньому відсутні нейтралізатори цих кислот.

Процес вторинного підкислення грунтів відбувається також під впливом розбалансованих систем землеробства і техногенних випадів. Це пов’язане з інтенсивним застосуванням мінеральних добрив, особливо азотних, випаданням кислих дощів, порушенням структури сівозміни (висока насиченість сівозміни кальцієфільними культурами, що виносять з урожаєм значну кількість кальцію і призводить до декальцинації грунту). Наприклад, глибоке заорювання зеленої маси сидеральних небобових культур на сильно ущільнених і/або перезволожених грунтах через відсутність дренажу чи глибокого розпушування різко інтенсифікує розвиток глейових процесів і, як наслідок, підкислення грунтового середовища. Процес вторинного підкислення, обумовлений кислотними опадами та незбалансованим застосуванням мінеральних добрив, зачіпає навіть нейтральні за своєю природою чорноземи типові.

Кислі отмосферні опади (кислі дощі), які є безпосереднім наслідком забруднення атмосфери викидами промислових підприємств, несуть суттєву загрозу родючості грунтів і їх агроекологічному стану. Негативна дія кислих атмосферних опадів полягає у підвищенні інтенсивності вимивання речовин, руйнуванні агрономічно цінної структури, порушенні газового режиму, пригніченні біоти грунту, в активізації переходу в рухомі форми алюмінію, заліза, важких металів, радіонуклідів, які чинять токсичний вплив на розвиток рослин і забруднюють рослинницьку продукцію.

Зазначимо, що за норму вважають атмосферні опади, показник рН яких дорівнює 5,5 -5,7 одиниць. За багаторічними дослідженнями Національного наукового центру «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» та інших наукових установ,  у теперішній час в Україні нерідко випадають дощі з рН 4,5 і менше.

Основне значення мікроелементів-підвищення активності ферментів

Як зазначає Інститут живлення рослин, для нормального росту та розвитку сільськогосподарських культур недостатньо лишень задовольнити їх базові потреби у азоті, фосфорі, калії, кальції, магнії та сірці. Мікроелементи у живленні рослин грають не менш важливу роль, аніж усе вище зазначене. Основне значення мікроелементів, а до них відносять залізо, молібден, мідь, марганець, цинк та бор, підвищення активності ферментів. Ферменти – біологічні каталізатори, які прискорюють хімічні процеси в організмі, що підвищує загальний тонус рослини, та позитивно впливає на динаміку росту та розвитку. Мікроелементи у живленні рослин дозволяють більш повноцінно використовувати воду, світло та первинні елементи живлення (азот, фосфор, калій), що у свою чергу призводить до підвищення кількісних та якісних характеристик врожаю. Мікроелементи та їх ферменти сприяють кращому відновленню тканин, та відчутно зменшують ризик ураження рослин хворобами (вони підвищують загальний імунітет рослини, не допускають виникнення стресових або депресивних ситуацій, що є вісниками захворювань). Вплив мікроелементів на біологічні процеси в рослині, наведено у таблиці нижче.

Мікроелементи у живленні рослин

Мікроелементи у живленні рослин

Як бачимо, жоден з мікроелементів не здатен самотужки забезпечити нормальне протікання усіх важливих процесів. В той же час виключення бодай одного мікроелементу із загального комплексу призведе до «просідання» того чи іншого життєво необхідного для рослини процесу, і як наслідок, звичайно ж, нанесе шкоду врожайності.

Саме тому ми рекомендуємо використовувати для підживлення комплексні добрива з декількома мікроелеменами. Перелік таких добрив на ринку України ми вказували в даній публікації.