Удобрення ріпаку

скачанные файлыВисокі врожаї ріпаку вирощують на родючих грунтах за оптимальних норм внесення органічних і мінеральних добрив. Залежно від типу грунту рН повинно становити від 6,2 до 7,0. За поакзника рН більш як 6,5 знижується ушкодження ріпаку капустяною килою. На створення 1 т насіння з відповідною масою соломи з грунту виноситься 50-60 кг N, 20-25-Р2О5, 40-50 кг К2О, що значно більше ніж виносять інші культури. Ріпак добре реагує на післядію органічних добрив, унесених під попередник. Повну норму фосфорних і калійних добрив найкраще вносити після збирання попередника під час основного обробітку грунту. На грунтах із середнім рівнем забезпеченості рослин рухомими основами елементів живлення оптимальною нормою мінеральних добрив є N 80-120 P 60-90 К 60-90.

Ріпак потребує значно більше фосфору, ніж зернові культури. Найбльш інтенсивно він поглинає його в період між стеблуванням і цвітінням (2-3 кг/га Р2О5 за добу). Слід також зазначити, що коренева система ріпаку здатна мобілізувати фосфор з важкорозчинних сполук грунту.

Засвоєння ріпаком калію набагато випереджає утворення сухої речовини в рослинах, яке відбувається в основному лише наступного року. З усієї кількості калію, який потрібен ріпаку озимому, 35-40% засвоюється вже восени, причому більше всього в перший 1-1,5 міс. після сходів. Оптимізація його калійного живлення сприяє підвищенню врожайності насіння на 2-3 ц/га і вмісту в ньому олії на 8-10 %.

Потреба ріпаку в магнії становить 40-50 кг/га MgO. Він входить до складу хлорофілу. Восени сприяє транспортуванню цукрів з листя до коренів, внаслідок чого формується добре розвинена коренева система. Часто нестача магнію пов’язана з низьким рівнем фосфору в рослині. Ознаки нестачі магнію у ріпаку характеризується жилкуватим хлорозом (мармуровістю) листків. Старші листки стають жовтими, у деяких сортів  – червоними. За низького вмісту його сполук у грунті внесення магнієвих добрив підвищує врожай насіння на 3-5 ц/га, а за середнього вмісту – на 2-2,5 ц/га. В насінні також підвищується вміст олії. Ушкодженні під час зимівлі рослини ріпаку швидко відростають після підживлення 5% розчином сульфату магнію. Магній дуже швидко проникає до клітин навіть за низької температури. Він не токсичний для рослин, сприяє засвоєнню ними інших елементів живлення. Одночасно поліпшує живлення ріпаку сіркою.

Ріпак належить до найвибагливіших культур до сірки. Засвоєння рослинами сірки відбувається паралельно з азотом. За її нестачі білок не утворюється ріст рослн сповільнюється, зменшується кількість стручків і насіння в них, погіршується якість насіння через зниження вмісту олії. Найбільша потреба ріпаку в сірці – від початку формування стебла до початку зав’язування стручків. Ознаки нестачі сірки схожі з ознаками нестачі азоту, але особливо проявляється на молодих листках у формі хлорозу (світло-зелені, світло-жовті, червоні) та закручування листків у формі ложечки. Старі листки стають білими з малиновим забарвленням центральної жилки та країв, а квітки – блідо-жовтими, потім білими. Рослини відстають у рості, стручки деформовані, кількість насінин у них зменшується. Найкраще вносити сірчані добрива під основний обробіток грунту у нормі 30-80 кг/га д.р. Потрібно враховувати, що внесення високих норм сірки може підвищувати вміст глюкозинатів у насінні. На практиці можна орієнтуватися на норму внесення сірки яка становить 1/4 норми азотних добрив. Зазвичай вносять 30-40 кг/га сірки, а на фоні органічних добрив норму її занижують до 20 кг/га. Внесення сірки у грунтцвітіння більш ефективніше ніж позакореневе підживлення. Під ріпак, як і під інші капустяні культури, ефективно застосовувати сульфат амонію, що пояснюють позитивною дією сірки. Позакореневе підживлення проводять лише за гострої нестачі сірки. Останній ефективний строк їх проведення  – фаза початку цвітіння. Зазвичай при цьому вносять 6-8 кг/га сірки у вигляді сульфату амонію або колоїдної сірки. Повторне підживлення проводять лише після виявлення значної нестачі сірки, застосовуючи 10-30 кг/га сульфату магнію або сульфату амонію.

Найбільше ріпак реагує на азотні добрива. Під ріпак ярий їх зазвичай вносять під час передпосівної культивації у нормах 80-120 кг/га д.р. У районах достатнього зволоження на грунтах легкого гранулометричного складу з метою оптимізації азотного живлення рослин азотні добрива доцільно вносити  у два прийоми: до початку сівби (50-60 кг/га д.р.) та підживлення у фазу 4-6 листків.  Під час вирощування ріпаку озимого (за потреби) під передпосівний обробіток грунту вносять азотні добрива у нормах 30-40 кг/га д.р. Це досить важливо, оскільки до зими рослини повинні мати 6-8листків і стебло не більше або рівне 2 см з діаметром кореневої шийки 8-10 мм. Вважається, що вже перед входом у зиму можна передбачити максимально можливий рівень урожайності (ц/га): У=0,1 (кількість листків на рослині + 1) х Кількість рослин на 1 м. кв. поля. Добре розвинені посіви за осінній період засвоюють 60-70 кг/га азоту, тоді як пшениця озима – 20 кг/га. Надмірне азотне живлення в цей період погіршує перезимівлю рослин. Підживлення ріпаку озимого азотним добривом пізніше 4-5 листка збільшує кількість води в тканинах, перешкоджає нормальному процесу загартування рослин. Якщо у вересні – жовтні рослини ріпаку слабкорозвинуті, їх листки світло-зелені, попередником є зернові культури з приораною соломою, виникає необхідність осіннього внесення азотних добрив. Візуальною ознакою для підживлення є наявність почервонілих чи жовтих листків на рослинах. У цьому випадку не пізніше першої декади жовтня вносять аміачну селітру (20-30 кг/га азоту) або проводять позакореневе підживлення 8-10 % розчином карбаміду.  До 80% весняного засвоєння азоту ріпаком озимим припадає на період від початку відновлення весняної вегетації до цвітіння. Тому під час формування стручків ріпак використовує азот із кореневої і стеблової мас, оскільки в цей час він може засвоїти з грунтуimages незначну кількість азоту. Тому важливим заходом для догляду за ріпаком озимим є своєчасне і достатнє підживлення азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації. Азот напровесні потрібно внести якомога раніше. В районах з достатнім зволоженнм роздрібне (у 2 строки) внесення азотних добрив найефективніше. З урахуванням попередників, рівня родючості грунту і запланованої врожайності за першого ранньовесняного піджвилення вносять 80-100 кг/га азоту. Під час другого підживлення, яке проводять через 2-3 тижні після першого, зазвичай на початок росту стебла але не пізніше початку цвітіння, вносять 40-80 кг/га азоту.

За врожайності 30 ц/га ріпак виносить з грунту 300-400 г бору, 1000-1800 г марганцю і 10-15 г молібдену.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами, для росту і розвитку ріпаку потрібно багато бору. Він має важливе значення в заплідненні, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів і сильного росту. Це сприяє зниженню ушкодження рослин хворобами (некрозом кореневої шийки, вертициолізмом ті ін.) Крім того бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє кращому відновленню вегетації. Восени ріпак засвоює 25% загальної кількості потрібного йому бору, решту –  у фазу диференціації бруньок. За нестачі бору рослини запізнюються з виходом із фази розетки (сидіння ріпаку), молоді листки мають світле забарвлення, а краї їх скручені. На більш старих листках утворюються плями червонуватого та червоно-фіолетового забарвлення. Нестача бору спостерігається насамперед на легких за гарнулометричним складом і провапнованих грунтах, а також під час посухи. Борні добрива вносять або в грунт з макродобривами, а за гострої нестачі – для позакореневого підживлення, зазвичай з пестецидами або рідкими добривами. Підживлення проводять у фазах розетки і бутонізації, а ріпак озимий, крім цього, підживлюють ще й восени перед спокоєм. На слабкозабезпечених бором грунтах (менш як 0,3 мг/кг) його внесення підвищує врожай на 2-7 ц/га. При цьому не рекомендують вносити більш ніж 3 кг/га бору, оскільки це може негативно впливати на ріст наступної у сівозміні культури.

Нестача марганцю у живленні ріпаку зазвичай спостерігається на грунтах з рН>6,0. Її ліквідують проведенням позакореневого підживлення у фазу крупного бутона.

images (2)Нестача молібдену спостерігається на кислих грунтах. Особливо пілся внесення вискоих норм нітратних добрив. При цьому на нижніх, більш старих листках, утворюються некротичні плями, які супроводжуються некрозом країв листкових пластинок. Краї листків закрчуються, набувають ложкоподібної форми, квітконоси і черешки листків можуть розділитися або витягнутися, квіток утворюється менше. За потреби у грунт вносять 0,5-1 кг/га моілбдену, а за гострої його нестачі – проводять позакореневе підживлення 0,1% розчином молібдату амонію (100 г/га Мо).

Нестача у жвиленні рослин міді спостерігається лише на грунтах легкого гранулометричного складу і після вапнування.

Нестача цинку може спостерігатися на грунтах близьких до нейтральних і під час посухи. За потреби найкраще провести позакореневе підживлення 0,2-0,4 кг/га цинку у вигляді хелатної сполуки у комбінації з пестицидами.

Facebook Comments
Опубліковано у Удобрення польових культур. Додати до закладок постійне посилання.