Правила внесення бору

Цукровий бур'якВ піблікації Бор ми вказували, яке важливе значення цей елемент відіграє для рослин.

Юліан БОЖЕДАНЕВИЧ в статті “Боротьба за врожай” №1-2(200) січень 2011 журналу “Агробізнес сьогодні”, зокрема, зосереджує увагу на нормах внесення бору.

Так, внесення бору є обов’язковим на кислих ґрунтах. Не рекомендується вносити одноразово більш як 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної (зернової) культури. Оптимальна норма внесення – до 1,5 кг/га бору для рослин з великою і середньою потребою у цьому елементі живлення.

Буряки засвоюють із грунту до 0,5 кг бору, капуста – до 0,7 кг, ріпак, люцерна і конюшина – до 0,25 кг, картопля і кукурудза – до 0,4 кг бору на 1 га. Найбільший приріст урожаю від внесення бору теж одержують на цих культурах: буряки – на 6-7 т/га, ріпак – до 0,7 т/га. Бор вносять, коли його вміст сягає менш ніж 0,3 мг на 1 кг сухого грунту.

У сільському господарстві використовують хімічно чисті сполуки бору (буру Na2B4O7 • 10H2O і борну кислоту H3BO3), сирі боратові руди (борацити — 2MgO • B2O3 • H2O та гідроборацити — CaO • MgO • 3B2O3 • 6H2O), відходи хімічної промисловості (осаджений борат магнію та боратові шлами, а також боратовий гранульований суперфосфат).

Вплив основних мінеральних добрив на рН грунту

Назва добриваХімічна формула;
Вміст поживних речовин, %
Особливості застосуванняВплив на рН грунту
Натрієва селітраNaNO3;
15-16 %
Краще на кислих грунтах, при посіві в рядки весною і в підживлення, не бажано з осені на легких грунтахПідлуговує
Сульфат амонію(NH4)2SO4;
20-21 %
На грунтах з лужною та нейтральною реакцією, з осені під оранкуПідкислює
Аміачна водаNH4OH;
20 %
Як основне з осені і в підживлення просапних весноюПідкислює
Зріджений аміакNH3;
82 %
Як основне у вологий грунтПідкислює
Аміачна селітраNH4NO3;
34 %
У всі строки під усі культури на всіх грунтах, крім піщаних восениПідкислює
Карбамід (сечовина)CO(NH2)2;
46 %
Як основне з осені і для позакореневого підживленняПідкислює
Суперфосфат гранульованийCa(HPO4)2+CaSO4;
20 %
На всіх грунтах під усі культуриСлабо підлуговує
Подвійний суперфосфатCa(HPO4)2;
42 %
На всіх грунтах під усі культуриСлабо підлуговує
Фосфоритне борошноCa3(PO4)2;
16-30 %
Як основне добриво на грунтах з кислою реакцієюПідлуговує
КаїнітKCL-MgSO4-3H2O;
12 %
Під зяблеву оранку на нейтральних грунтах, не бажано під пасльоновіПідкислює
Калій хлористийKCL;
55 %
Під усі культури як основне, припосівне і підживленняПідкислює
Калійна сіль2KCL+NaCL;
40 %
Під усі культури як основне, крім пасльоновихПідкислює
Сульфат каліюK2SO4;
50 %
Як основне, припосівне, і в підживлення (під пасльонові)Підкислює
КалімагнезіяK2SO4+MgSO4;
28 %
Як основне, припосівне, і в підживлення (під пасльонові) на грунтах бідних на магнійПідкислює
АмофосNH4H2PO4;
11:48:0 %
На всіх грунтах, під усі культури, в усі строкиНейтрально
Калійна селітраKNO3;
14:0:46 %
На всіх грунтах в усі строки під культури чутливі до хлоруНейтрально
НітрофоскаNH4H2PO4, (NH4),HPO4, NH4 NO3, NH4Cl, KCl, KNO3 ;
16:16:16 %
На всіх грунтах, під усі культури, у всі строки, як основне і в підживленняНейтрально
НітроамофоскаNH4H2PO4, (NH4),HPO4, NH4 NO3, NH4Cl, KCl, KNO3 ;
18:18:18 %
На всіх грунтах, під усі культури, у всі строки, як основне і в підживленняНейтрально
РКД-
10:34:0 %
Під усі культури як основне і в підживленняПідлуговує

Керування кислотністю грунтів

По-справжнь­о­му кислі грун­ти зай­ма­ють мен­шу ча­с­ти­ну зе­мель Ук­раїни. Од­нак про­бле­ма грун­то­вої кис­лот­ності ду­же важ­ли­ва, по­за­як навіть не­ве­личкі відхи­лен­ня цьо­го по­каз­ни­ка від нор­ми ма­ють суттєвий вплив на про­це­си, що відбу­ва­ють­ся у грунті та в рос­лині, а від цьо­го за­ле­жить фор­му­ван­ня вро­жаю.

В. Дуд­ка, ге­не­раль­ний ди­рек­тор ком­панії, ТОВ «Аг­ро­Аналіз»

Про цю про­бле­му го­во­рять і пи­шуть ба­га­то, і не тільки ко­жен аг­ро­ном, а на­віть ко­жен ама­тор знає: кислі грун­ти потрібно вап­ну­ва­ти. Не став­ля­чи за ме­ту по­вто­рю­ва­ти «абет­ку», я хо­чу звер­ну­ти ува­гу тільки на ті ас­пек­ти, що при­зво­дять до не­по­ро­зумінь, а інко­ли навіть до серй­оз­них по­ми­лок у прий­нятті рішень. І роз­по­ча­ти слід із виз­на­чен­ня, що ж та­ке «кис­лотність грун­ту»? Складність по­ля­гає в то­му, що є кіль­ка різно­видів грун­то­вої кис­лот­ності, які ма­ють свої особ­ли­вості, і зна­ти їх — ду­же важ­ли­во для аг­ро­но­ма. Тож далі мо­ва йти­ме про ак­ту­аль­ну, обмінну та гідро­лі­тич­ну кис­лотність. Ак­ту­аль­на кис­лотність (во­на ж — вод­на, во­на ж — ак­тив­на) зу­мов­ле­на під­ви­ще­ною кон­цен­т­рацією іонів вод­ню у грун­то­во­му роз­чині. Ви­ни­кає внаслідок ди­соціації вугільної кис­ло­ти, во­до­роз­чин­них ор­ганічних кис­лот та гідролітич­но кис­лих со­лей. Цей по­каз­ник дає мож­ливість оціню­ва­ти си­ту­ацію що­до кис­лот­ності грун­ту «сьо­годні на сьо­годні», оскільки він ду­же швид­ко мо­же зміню­ва­ти­ся. Тож вимі­рю­ва­ти ії вар­то тільки під час ве­ге­тації рос­лин, але аж ніяк не во­се­ни, відби­ра­ю­чи зраз­ки грун­ту для про­ве­ден­ня ба­зо­во­го аналізу. Виз­на­ча­ють її у вод­но­му роз­чині грун­ту, і са­ме для неї ней­т­раль­ним є по­каз­ник рН 7. Але іони вод­ню, що містять­ся у вод­но­му роз­чині, ста­нов­лять не­знач­ну ча­ст­ку за­галь­ної їхньої кількості в грунті (ін­ко­ли — всьо­го 1%), то­му на­ба­га­то важ­ливішим по­каз­ни­ком кис­лот­ності грун­ту є обмінна кис­лотність. Обмінна кис­лотність (во­на ж со­льо­ва) зу­мов­ле­на ру­хо­ми­ми іона­ми вод­ню та алюмінію, що пе­ре­бу­ва­ють у обмінно-по­гли­не­но­му стані та здатні по­трап­ля­ти до вод­но­го роз­чи­ну, витісня­ю­чись із грун­то­во-по­гли­наль­но­го ком­плек­су за взаємодії з ней­т­раль­ною сіллю. Цей по­каз­ник відо­б­ра­жає по­тенціал кис­лот­ності грун­ту та дає змо­гу з’ясу­ва­ти най­імовірніший рівень рН під час май­бут­ньої ве­ге­тації рос­лин, то­му са­ме йо­го слід вимірю­ва­ти під час здійснен­ня ба­зо­во­го аналізу грун­ту во­се­ни. Зверніть ува­гу, що ней­т­раль­ним для цьо­го ме­то­ду є рН 6 (що ду­же ча­с­то стає «сюр­при­зом» для ба­га­ть­ох аг­ро­номів, ко­ли во­ни от­ри­му­ють ре­зуль­та­ти аналі­зу з аг­рохімла­бо­ра­торії). І на­решті — кис­лотність гідролітич­на. Во­на зу­мов­ле­на, в то­му числі, й най­менш ру­хо­ми­ми іона­ми вод­ню, які важ­ко заміщу­ють­ся катіона­ми грун­то­во­го роз­чи­ну та витісня­ють­ся до роз­чи­ну з грун­то­во-по­гли­наль­но­го ком­плек­су під час об­роб­ки зраз­ка луж­ною сіллю. Вимірю­ють її, на­сам­пе­ред, для виз­на­чен­ня по­каз­ни­ка кис­лот­ності грунтів, що по­тре­бу­ють вап­ну­ван­ня, то­му що са­ме во­на дає змо­гу точ­но роз­ра­ху­ва­ти нор­му вне­сен­ня вап­на або де­фе­ка­ту. Оскільки гідролітич­на кис­лотність відо­б­ра­жає по­вну кис­лотність грун­ту, во­на вклю­чає в се­бе ак­ту­аль­ну та обмінну. Та­ким чи­ном, вар­то пам’ята­ти: ко­ли йдеть­ся про кис­лотність грун­ту, обов’яз­ко­во слід з’ясу­ва­ти, яку са­ме кис­лотність ма­ють на увазі? То­му що один і той са­мий по­каз­ник рН мо­же оз­на­ча­ти різні ню­ан­си що­до ста­ну грун­ту на полі за­леж­но від то­го, чи мо­ва йде про ак­ту­аль­ну, чи по­тенційну, чи про гідролітич­ну кис­лотність. Але все ж та­ки чим, на­сам­пе­ред, не­без­печні кислі грун­ти? Про­бле­ма­ми із за­своєнням еле­ментів жив­лен­ня, ток­сичністю для рос­лин че­рез надмірні кон­цен­т­рації іонів вод­ню та алюмінію (що по­ру­шує вуг­ле­вод­ний та білко­вий обмін у рос­ли­нах), за­го­ст­рен­ням про­блем із гриб­ко­ви­ми хво­ро­ба­ми (пе­ре­важ­но — з ко­ре­не­ви­ми гни­ля­ми) та «за­сил­лям» спе­цифічних бур’янів. Крім то­го, на кис­лих грун­тах по­га­но роз­ви­ва­ють­ся ко­рисні мікро­ор­ганізми. Із сво­го досвіду мо­жу на­ве­с­ти при­клад, ко­ли мені до­ве­ло­ся вирішу­ва­ти про­бле­му із за­бур’янен­ням полів хво­щем по­льо­вим (Equisetum arvensе) на Львівщині. Ця рос­ли­на ду­же стійка май­же до всіх на­яв­них гербіцидів, які хоч і зни­щу­ва­ли над­зем­ну ча­с­ти­ну, але че­рез де­я­кий час бур’ян відро­с­тав зно­ву, да­ю­чи па­го­ни від міцно­го підзем­но­го ко­ре­не­ви­ща. Об­роб­ля­ли і си­с­тем­ни­ми гербі­ци­да­ми, і підви­ще­ни­ми до­за­ми, і ба­ко­ви­ми суміша­ми декількох гербіцидів — ефект був, але не­до­статній для вирішен­ня про­бле­ми. Бу­ло ви­т­ра­че­но чи­ма­ло гро­­шей, чи­ма­ло ча­су, а по­ле все од­но бу­ло да­ле­ким від іде­а­лу. І тільки про­ве­ден­ня пе­ред на­ступ­ним се­зо­ном вап­ну­ван­ня грун­ту до­по­мог­ло поз­бу­ти­ся цьо­го бур’я­ну на­завжди. То­му що хвощ ду­же по­люб­ляє са­ме кислі грун­ти, на ней­траль­них — рос­те гірше, а на луж­них — зовсім не з’яв­ляється. Як уже го­во­ри­ло­ся ви­ще, вирівня­ти по­каз­ник кис­лот­ності грун­ту мож­на вне­сен­ням точ­но роз­ра­хо­ва­них доз вап­на або де­фе­ка­ту.

Лужні грунти. Важ­ли­во тільки пам’ята­ти, що кож­на куль­ту­ра має свій оп­ти­маль­ний рі­вень рН, то­му ко­ре­гу­ван­ням кис­лот­ності у луж­ний бік та­кож не мож­на над­то за­хоп­лю­ва­ти­ся, по­за­як у луж­них грун­тів — свої ва­ди: у них ви­ни­ка­ють про­бле­ми з роз­чинністю, а зна­чить, — із за­своєнням рос­ли­на­ми де­я­ких еле­ментів жив­лен­ня (на­сам­пе­ред, мар­ган­цю, залі­за, цин­ку, бо­ру). То­му са­ме на та­ких грун­­тах най­ви­щий ефект дає ви­ко­ри­с­тан­ня хе­лат­них форм до­б­рив з до­по­мо­гою си­с­те­ми зро­шен­ня шля­хом не­ко­ре­не­вих піджив­лень. За­над­то лужні грун­ти, крім то­го, зни­жу­ють ефек­тивність де­я­ких хімікатів, що ви­ко­ри­с­то­ву­ють для за­хи­с­ту рос­лин. Так, на­при­клад, в овочівництві про­ти фу­заріозу ча­с­то за­сто­со­ву­ють бе­номіль­ні пре­па­ра­ти че­рез си­с­те­му кра­пель­но­го зро­шу­ван­ня. Але овочівни­ки Півдня не завжди от­ри­му­ють очіку­ва­ний ефект від та­кої об­роб­ки са­ме то­му, що у луж­но­му се­ре­до­вищі пре­па­рат пра­цює ду­же по­га­но. Вирішен­ням про­бле­ми ста­ла дво­с­ту­пе­не­ва об­роб­ка про­ти хво­ро­би: спо­чат­ку в по­лив­ну во­ду до­да­ють ор­то­фо­с­фор­ну або азот­ну кис­ло­ту (6–12 кг/га, за­леж­но від кон­цен­т­рації пре­па­ра­ту), а після цьо­го — вже сам пре­па­рат. Впро­ва­д­жен­ня та­ко­го ме­то­ду об­роб­ки кар­ди­наль­но підви­щи­ло ліку­валь­ний ефект пре­па­ра­ту, що да­ло змо­гу прак­тич­но ви­ріши­ти про­бле­му цьо­го ти­пу за­хво­рю­вань на ба­га­­тьох куль­ту­рах. Зви­чай­но, ви­ко­ри­с­тан­ня кис­лих до­б­рив, або кис­лот, од­но­час­но з по­да­ван­ням во­ди для зро­шен­ня дає тільки ко­рот­ко­час­ну зміну кис­лот­ності у потрібний бік. Для до­сяг­нен­ня дов­го­ст­ро­ко­во­го ефек­ту потрібне про­ве­ден­ня мас­штаб­них меліора­тив­них за­ходів. Так, на­при­клад, суттєво­го підкис­лен­ня грун­ту мож­на до­сяг­ти про­ве­ден­ням гіпсу­ван­ня. Гіпсу­ван­ня стає все більш по­пу­ляр­ним, на­сам­пе­ред, у півден­них регіонах, де луж­на ре­акція грун­ту ча­с­то пов’яза­на із йо­го со­лон­цю­ватістю (на­си­чен­ня грун­то­во-по­гли­наль­но­го ком­плек­су об­мінним натрієм). А це вже — на­ба­га­то сер­йозніша про­бле­ма, ніж про­сте змі­щен­ня рівня рН у луж­ний бік. Со­лонці ма­ють по­гані вод­но-фізичні вла­с­ти­вості, без­струк­тур­ний грунт не містить повіт­ря, кон­че потрібного для ко­ре­не­вої си­с­те­ми рос­лин, особ­ли­во — після до­щу або по­ли­ван­ня, ко­ли на по­верхні з’яв­ляється твер­да грун­то­ва кірка, що мо­же знач­но зни­зи­ти схожість насіння і ріст рос­лин. Гіпс (міне­рал із ви­со­ким вмістом суль­фа­ту кальцію- CaSO4) ефек­тив­но ви­прав­ляє си­ту­ацію: кальцій заміщує натрій у грун­то­во-по­гли­наль­но­му ком­плексі, після чо­го над­лиш­ко­вий натрій мож­на ви­ми­ти з ор­но­го ша­ру грун­ту. Гіпсу­ван­ня усу­ває луж­ну ре­акцію грун­ту, оп­тимізу­ю­чи йо­го вла­с­ти­вості для по­треб куль­тур­них рос­лин. Після внесення в ґрунт гіпсу іони Nа+ ГВК обмінюються на іони Са2+.  [ГВК] + СаSО4 ↔ [ГВК]Са2+ + Nа2SО4. Одночасно гіпс знешкоджує соду в ґрунтовому розчині, що є шкідливо для рослин: Nа2СО3 + СаSО4 = Nа2SО4 + СаСО3

На закінчен­ня слід відміти­ти: не завжди потрібно ко­ре­гу­ва­ти кис­лотність грун­ту, як­що во­на не відповідна по­тре­бам пев­ної куль­ту­ри. Іноді кра­ще про­сто знай­ти куль­ту­ру, для якої са­ме та­ка кис­лотність бу­де оп­ти­маль­ною. Ми маємо до­стат­ньо при­кладів по країні, ко­ли фа­на­тич­не ба­жан­ня ви­ро­щу­ва­ти чор­ни­цю, жу­рав­ли­ну або інші рос­ли­ни, що по­тре­бу­ють кис­лих грунтів, зму­шує фер­мерів за­во­зи­ти ва­го­ни кис­ло­го тор­фу на лужні землі До­нець­кої та Дніпро­пе­т­ровсь­кої об­ла­с­тей, мар­но ви­т­ра­ча­ю­чи ней­мовірні ко­ш­ти, оскільки здебільшо­го так і не вдається до­сяг­ти ме­ти. І вод­но­час сотні ти­сяч гек­тарів кис­лих грунтів (іде­аль­них для цих ягідників без будь-якої меліо­рації) за­ро­с­та­ють бур’яна­ми. Меліорація зе­мель — це ду­же важ­ли­во, але вар­то спо­чат­ку уваж­но вив­чи­ти свої грун­ти та точ­но роз­ра­ху­ва­ти не тіль­ки аг­ро­номічну, а й еко­номічну доці­льність та­ких за­ходів.

Український журнал з питань агробізнесу “Пропозиція”

Засоленість грунтів

ВапнуванняЗасолені – це такі грунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні солі в кількостях, шкідливих для рослин (більше 0,2-0,25%). Залежно від складу солей у грунті розрізняють кілька основних видів засолення: а) хлоридне засолення грунтів – зумовлене надлишвоим вмістом у грунті хлориду натрію і хлориду магнію (NaCl, МgCl2); б) сульфатне засолення  – обумовлене нагромадженням сульфату натрію і сульфату магнію (MgSО4, CaSО4, Na2SO4); в) содове (карбонатне) засолення пов’язане з наявністю у грунті підвищених кількостей гідрокарбонату натрію або інших натрієвих солей  (NaHCO3, Na2СО3). Найбільш шкідливі солі: Na2СО3, NaHСО3, NaCl; шкідливі: СаСl2, MgCl2, Na2SО4; менш шкідливі: MgSО4, CaSО4.

Незалежно від хімічного складу речовини, що засолює, самі по собі солі можуть концентруватися у певному грунтовому горизонті. За цією ознакою засолені грунти поділяються на солончаки – грунти, у яких сіль мітиться приблизно в рівній кількості по всьому грунтовому профілю, і солонці – грунти із засоленням головним чином нижньої частини грунтового профілю.

Основною причиною загибелі рослин на засолених грунтах є високий осмотичний тиск грунтового розчину, який перевищує тиск їх клітинного соку, внаслідок чого зменшується надходження води в окремі тканини, збільшується транспірація, погіршується асиміляція, дихання та утворення цукрів, що призводить до висиханя й загибелі рослин.

Гіпсування – це внесення гіпсу з метою хімічної меліорації солонцюватих і солончакуватих грунтів, які мають велику частку натрію в ГВК і лужну реакцію, що й зумовлює несприятливі фізичні, хімічні, фізико-хімічні та біологічні властивості та низьку родючість грунту. Лужна реакція грунту несприятлива для вирощування більшості сільськогосподарських культур, знижує доступність для рослин фосфору, заліза, марганцю і бору. Потреба у хімічній меліорації солончакуватих грунтів зростає (від слабкої до середньої і сильної) зі збільшенням частки натрію в ГВК з 5 до 20%. Тому гіпсування більш потребують солончакуваті грунти (містять 10-20% іонів Na+) і солонці (містять більше 20% іонів Na+ у ГВК).

Гіпс, попадаючи у грунт, знешкоджує в грунтовому розчині соду, яка є шкідлива для розвитку рослин: CaSO4 + Na2CO3 = CaCO3 + NaSO4, а кальцій поступово витісняє натрій із ГВК:  (ГВК Na+) + CaSO4 → (ГВК) Ca2 + Na2SO4 – сульфат натрію що утворюється є нейтральною сіллю. У невеликих кількостях він не шкідливий для рослин, але при гіпсуванні солонців, де вміст натрію в ГВК більше ніж 20%, його потрібно видаляти, вимиваючи із кореневмісного шару грунту. Взаємодіючи з грунтом, гіпс, одночасно діє на рослини, оскільки є додатковим джерелом кальцію та сірки і може бути ефективним добривом на будь-яких (а не лише на лужних) грунтах.

Вавпнування – це внесення в грунт кальцію або магнію у вигляді карбонатів, оксидів або гідрокарбонатів для нейтралізації його кислотності. При внесенні вапна в ґрунті воно перетворюється і дисоціює: СаСО3 + Н2О + СО2 = Са(НСОз)2, Са(НСО3)2 + 2Н2О = Са(ОН)2 + 2Н2О + 2СО2, Са(ОН)2 = Cа2+ + 2OH- . Кальцій взаємодіє з ґрунтовим вбирним комплексом: [ГВК]н+ + Са2+ + 2ОН → [ГВК]Ca2+ + 2Н2О. Гідрокарбонат кальцію Са(НСО3)2 взаємодіє з органічними і мінеральними кислотами ґрунту, а також з ґрунтовим вбирним комплексом: [ГВК]н+ + Са2+ → [ГВК ]Ca2+ + 2H+. Це основний і найрадикальніший прийом поліпшення властивостей кислих грунтів. Він багатосторонньо впливає на поліпшення агрохімічних, агрофізичних і біологічних властивостей грунту, забезпечення живлення рослин кальцієм, мобілізацію і іммобілізацію макро – і мікроелементів у грунті, створення оптимальних фізичних, водно-фізичних та інших умов життя культурних рослин.

Показник кислотності чи лужності ґрунтів здійснює великий вплив на розвиток коріння та живлення рослин через засвоєння поживних речовин. Реакція ґрунтового середовища, або рН, є ознакою, від якої багато в чому залежать агрохімічні властивості ґрунтів і ріст рослин. Кислотність утворюється через присутність у ґрунтовому розчині і на колоїдах іонів Н+. Грунти, які значно насичені основами, наприклад чорноземи та сірі ґрунти, мають високу буферність проти підкислення. Підвищити буферність ґрунтів проти підкислення також можна внесенням великих доз органічних добрив і вапна. За показниками кислотності ґрунти поділяють на класи: дуже сильнокислі – рН< 4,0; сильнокислі – рН=4,1-4,5; кислі – рН=4,5-5,0; слабокислі – рН=5,0-5,5; близькі до нейтральних – рН=5,5-6,0; нейтральні – рН=6,0-7,0 та лужні при рН > 7,0. Для більшості рослин оптимальний рівень рН дорівнює 6,0-6,5. У випадку невідповідності показника рН потребам рослин не тільки знижуються показники врожайності, а й значно страждає якість кінцевої продукції.

Поряд із зниженням кислотності, вапнування підвищує вміст кальцію в грунтовому розчині та ступінь насиченості грунту основами, впливає на інші властивості грунту. Після вапнування поліпшується водний і повітряний режими грунту та обробіток важких грунтів після дощу, на поверхні менше утворюється кірка, посилюється життєдіяльність мікроорганізмів і мобілізація ними азоту, фосфору та інших елементів живлення з органічних речовин грунту. Вапнування сприяє розвитку азотофіксувальних бактерій (вільноживучих і бульбачкових). Крім того пригнічуються шкідливі мікроорганізми та знижується зараженість сільськогосподарських культур різними хворобами; ячменю – гельмінтоспорозом; коренеплодів – коренеїдом.  Після вапнування грунтів поліпшується також живлення рослин фосфором. Під дією вапна важкорозчинні фосфати алюмінію і заліза переходять у більш доступні для рослин фосфати кальцію та посилюється життєдіяльність мікроорганізмів, які мінералізують органічні сполуки фосфору. Калій важкорозчинних мінералів інтенсивніше перетворюється у рухомі сполуки, а ввібраний грунтом – витісняється в розчин, але засвоєння його рослинами внаслідок антагонізму між катіонами К+ і Ca+ не збільшується. Крім того вапнування впливає на рухомість і доступність для рослин мікроелементів. Сполуки молібдену переходять у більш засвоювані форми, а рухомість сполук бору, міді, марганцю і цинку, навпаки, зменшується і рослини можуть відчувати їх нестачу. Тому на провапнованих грунтах ефективним є застосування мікродобрив, особливо під чутливі до них культури – буряк, конюшина, люцерну, льон, картоплю, гречку, цибулю та ін.

Найбільше кальцію втрачається з грунту внаслідок вимивання. На різних за складом грунтах залежно від культур, норм і форм вапняних добрив із грунту за рік може бути вимито від кількох десятків до 200-400 кг/га і більше кальцію. Максимальні його втрати спостерігаються на чистих парах, а під посівами знижуються, досягаючи мінімуму під багаторічними культурами суцільної сівби. За інших умов вимивання кальцію в 1,5 – 2,0 рази і більше на легких, ніж на важких за гранулометричним складом грунту. Втрати також зростають у разі внесення високих норм фізіологічно кислих мінеральних добрив.

Ефективність вапнування залежить від рівня кислотності грунту: чим рівень кислотності вищий, тим гостріша потреба у внесенні вапняних добрив і більша віддача від їх використання. Про кислу реакцію середовища свідчать деякі зовнішні ознаки. Кислі сильнопідзолисті грунти мають чітковиражений горизонт – 10 см і більше. На підвищену кислотність грунту вказують також поганий ріст і розрідження (самовипадання) посівів конюшини, люцерни, буряку, пшениці озимої після перезимівлі, активний розвиток стійких до кислотності бур’янів і диких рослин: щавель, осока, жабрій, жовтець повзучий, щучник, багно, ситник, верес, хвощ польовий та ін. Якщо в польових лісосмугах добре ростуть дуб, бук, біла акація, шипшина, то такі грунти вапнування не потребують. Велика кількість любоди і кропиви вказує на те, що грунт не лише нейтральний, але й багатий на елементи живлення.

Варто зазначити, що після вапнування кислих грунтів зменшується доступність для рослин бору, міді, марганцю, цинку, кобальту, але підвищується рухомість молібдену.

Як основні мінеральні добрива впливають на рН грунту, можна дізнатися в даній публікації.